Lovers on a Bicycle

She rides sitting on the frame, like a bird
perched on a branch, puffed-up, mature,
with two clenched
knees that signal sweetly
to the truck drivers passing by.

Him we don’t see clearly, but we hear
his flask clanking against the seat with every
pedal stroke. He’s humming a ditty,
where did he pick it up, which war zone? No one’s heard it here.

She holds a handful of hazelnuts and feeds him
without turning — she passes them back and he
catches them with his mouth, which resembles
a fringed brown patch.

On the way back from the station she’ll be alone,
looking like a paper doll,
dry, straight, two-dimensional,
used to making do with this love, as she
is used to making a meal out of nothing —
a dash of tea, a couple of potatoes.
She will ride through the first bout of rain,
reeling with her feet the over-exposed film — an endless
blank frame, where he runs into the living room
and spins her in his arms.

So it goes, this empty language of love, bargaining with hope,
like a one-legged chair with a stove: let me be
at least until midday. I won’t
live through the night.

Translated from the Ukrainian by Anton Tenser and Tatiana Filimonova

Закохані на Велосипеді

Вона їде на рамі, як пташка, що
ненадовго присіла на гілку, роздмухана і оперена,
з двома стуленими
колінами, що шлють солодкі позивні
водіям зустрічних вантажівок.

Його бачимо невиразно, зате чути,
як фляга його постукує об сідло з кожним натисканням
педалей. Мугикає мелодійку,
з якого фронту він її привіз? Тут такої не знають.

Вона тримає у жмені лісові горіхи, частує його,
не обертаючись – точніше, підносить їх навмання, а він
ловить горіхи вустами, що нагадують
брунатну поторочену латку.

Назад, зі станції, вона вертатиметься сама,
більше схожа на фігурку з паперу,
суха, рівна, двовимірна,
звикла вправлятися в цій любові, як у
добуванні обіду з нічого –
жменьки чаю і двох картоплин.
Буде їхати крізь перші удари дощу,
перемотуючи ногами засвічену плівку, безкінечний
порожній кадр, у якому він колись забігав до вітальні
й крутив її довго в обіймах.

От, пуста мова любові, що торгується із надією,
як одноногий стілець із пічкою: ще хоч до полудня
не чіпай, якщо вже не дано мені
пережити ніч.

липень 2013